Шенгенська інквізиція

Після того як тему шенгенських віз і «привітності» працівників консульств до українців порушували такі особистості, як Микола Рябчук і Юрій Андрухович, а ще після того, як Тарасові Прохаську у Львові відмовили у візі й вимагали «довести, що він письменник», а ще після того, як на Різдво цього року польські митники затягли на ніч у каталажку молоду викладачку польської мови у Львівському університеті зі звинуваченням у нелегальному перетині їхнього священного кордону, здавалося, що хоч хтось в ешелонах польської влади замислиться про те, що витрачати сили на позитивну промоцію власної держави однією рукою й чинити цілком протилежне іншою буде не зовсім доцільно. Що я маю на увазі? Почну із запитання: пане Яцку Ключковський, для чого ви вивчили українську мову? Щоб спілкуватися з президентом Ющенком чи також щоб вас розуміли прості українці? У консульстві РП у Києві немає такого розуміння: пересічного українця зустрічають принципово на «общепанятном», висловлюючись мовою «виховательки молодьожі» Ірени Карпи, «дєвучки», котрим наступити на болючий мозоль «тризубистого громадянства» вдається перфектно.