“Саме жінки складають абсолютну більшість трудових мігрантів. “

Юлія Марушко

Перша ластівка

Гуляючи по старому Києву – Подолу, я зайшла в найстаріший кінотеатр «Жовтень». Велике скупчення людей та столи вказували на початок шоу. Серед гостей – переважно жінки, чути французьку, англійську, українську, російську мови. Раптом зустріла знайому: «Добре, що прийшла, зараз розпочинається кінофестиваль ««Жінка з камерою», йди дивись»». Вражена я купила квиток. Несподіваний подарунок напередодні 8 березня.

Вечір відкрила Раїс Яссер, одна з організаторів Міжнародного фестивалю жіночого кінематографа в м.

Рік знущань над заробітчанами

Пригадую, в  фольклорі був такий анекдот: “Іван просить у шинкаря рубль позичити, обіцяючи через місяць повернути вдвічі більше. В залогу залишає сокиру. Вже коли Іван збирається йти, шинкар говорить:
– Почекай, я щось придумав. Адже через місяць тобі важко буде повернути зразу два рублі. Може ти половину заплатиш зараз?

Іван погоджується, платить рубль, йде додому і думає:

– Дивно! Рубля немає, сокири теж, один рубль я ще винен, а саме головне, що все правильно!”

Саме як в цьому анекдоті склалася ситуація з нашими заробітчанами, що поїхали в Європу заробити рубля. Не довгого, а зовсім маленького, на хліб, на медикаменти. Позичили на поїздку і візи гроші, заробили там кілька сот Євро, а приїхали додому без нічого. На кордоні між Польщею і Німеччиною гроші від них як залогу відібрали. Приїхали додому і вже рік думають:

– Дивно! Вкладених грошей не повернули, нових теж не бачили, і ще повинні Європі і позичальникам повернути кілька сот Євро. І ніби все правильно!

Та цього разу заробітчани не залишилися “Іванами” і вирішили розібратися, що і до чого.

26 травня 2009 року виповнюється рік,

як десять українських заробітчан, що поверталися з сезонних робіт в Іспанії, були затримані прикордонною поліцією Німеччини за порушення правил перетину кордону.

Берлін, мігранти, доля: правдами і неправдами в боротьбі за життя

Інна К. в свої 27 років отримала випробування, що не під силу і 87 річному. Перебуваючи за тисячі кілометрів від дому на заробітках, від батьків, від малої трирічної дитини, в чужій їй Німеччині, не володіючи німецькою мовою, втративши паспорт, і на кінець, не маючи медичного страхування, Інну настигає важка хвороба – рак шлунку. Але вона поки і не сподівається про це. Болі прогресують і настає момент, коли Інні не допомагає вже і ношпа. Правдами і не правдами Інні знаходять лікаря. Спочатку операція на апендицит для видалення ймовірної причини болю. Причина проте виявилась невірною. Знаходять хворобу кишкового тракту і в останній момент видаляють вже майже прасклу сліпу кишку. Наступний діагноз: рак шлунку. Остання стадія. Оперативне втручання неможливе. Німецькі лікарі шансів на виживання не дають. Єдиний спосіб зупинити метастази – застосувати хіміотерапію. Але як це зробити? Інна немає ані посвідчення особи, ані медичного страхування, ані достатню суму грошей на лікування в таких розмірах, яких вимагає приватне лікування. А кошти на лікування онкології в Німеччині космічні. Друзі Інни, заробітчани-українці, звертаються за допомогою до парафії української церкви в Берліні. В такому варіанті доходить до мене історія Інни К. – української заробітчанки в Берліні.

Про «Docudays.ua»

В Києві закінчився 6 міжнародний фестиваль документального кіно з прав людини «Docudays.ua». Приз від творчого журі фестивалю отримав фільм режисера Альони Полуніної «Революція, якої не було». Дія фільму відбувається за рік до президентських виборів. Головні герої фільму – Анатолій та Андрій більше 10 років є членами забороненої політичної організації. Але політика у фільмі – лише тло. В той час як опозиція мріє про владу вже розчаровані в самій опозиції мріють про початок нового життя.

Фільм режисера Ірини Волкової «Всередині» відзначений призом правозахисного журі фестивалю. Як зазначила Ірина: «з 28 хвилин фільму я би викинула половину – люблю знімати коротке кіно».

З Берліна до Києва (з) Зайцем

27 травня 2008 року о 18 годині до літака Міжнародних Авіаліній України (МАУ) рейсом номер 204 на місце 22D прямував дивний чоловік. Черевики йому не трималися на ногах. Він напружувався, щоб не дати їм залишитись позаду нього. Шнурівки годились би, та їх на черевиках чомусь не було. Штани теж з ним не товаришували. Він їх підтримував руками як міг, щоб не спадали. Відсутність паска давалася взнаки. Чоловік не мав при собі паспорта. Не мав жодних дорожніх речей. За ним пересувалось ще десять таких самих дивних пассажирів. Збентеження обличчя виказували незвичність їх присутності в літаку. Це були не террористи, хоча до них ставились, як до террористів. Це були звичайні люди, хоча до них не ставились, як до звичайних людей. В салоні літака до ватаги незвичних пассажирів була приставлена охорона. Це були депортовані.

Різдво К. (несерйозно-серйозне вітання)

Різдво Католицьке приходить на європейський континент ціленравленно до дітей і дорослих. Кінець грудня кожного року західну частину Європи огортає різдв’яний ажіотаж. Починається „загострення“ консуму. Люди отримують «допінг адреналіну» під час розв’язання проблеми не тільки де знайти відповідні подарунки, але і де взяти гроші, щоб всіх «бешерен». “Бешерен” перекладається з німецької «обдарити». Дуже співзвучно з «обдурити». Так само співзвучно з німецьким «шере» (ножиці). Вистригти чергову дирку в сімейному бюджеті, не знаючи, як її далі заповнити так само співзвучить.

В кінці листопада і початком грудня вся можлива реклама нагнітає відповідну «святкову» атмосферу.