Фортеця Шенген для післярадянської Європи

Автор – Марцін Войцеховскі

Переклад – Марія Якубович, marijajakubowycz@gmail.com
Джерело – http://wyborcza.pl

– Це  загрожує  відродженням нової залізної завіси – піднімає тривогу Гжегож Громадскі  з Фундації ім. Баторія. Досліджено, як змінилася візова політика держав Вишеградської Групи після  входу до зони Шенген.
Польща є в зоні Шенген з кінця 2007 року.  Ми можемо подорожувати без  прикордонного контролю  майже по всій Європі. Взамін ми були зобовязані  загострити критерії видавання  віз а також підвищити їх ціни. Тому для наших східних сусідів Шенген стає символом закриття ЄС на пострадянські країни. – Поводження з  відвідувачами  в європейських консульствах є принижуюче – говорить український журналіст Роман  Кабачій, автор відкритого листа, до посла Польщі в Києві, в якому він протестує проти способу видавання  віз.

Луценко правий, коли говорить про упереджене ставлення німців до українців – депортовані заробітчани

26.05.2009 15:19

Вголос

Заробітчани з України, яких депортували з Німеччини 26 травня 2008 року, подали до суду на Німеччину з вимогою відшкодування матеріальних і моральних збитків.

Про це повідомив керівник ЛОВ центру національного відродження імені Степана Бандери Юрій Антонюк на прес-конференції сьогодні.

Як розказали потерпілі Людмила Бєлоконова та Тереза Семенів, через різне трактування візового законодавства країнами Шенгенської зони, роботодавець в Іспанії запевнив їх у тому, що вони можуть без перешкод їхати додому.

10 українських заробітчан, яких затримали на кордоні, подали до суду на Німеччину

26.05.2009 14:52

http://www.zaxid.netУкраїнські заробітчани – восьмеро жінок та двоє чоловіків з Львівщини, яких 26 травня минулого року було затримано в Німеччині на кордоні з Польщею у пункті пропуску Герліц, подали до суду на державу Німеччина через неправомірну депортацію, хамське ставлення до людей з боку правоохоронців, які їх затримували. Люди вимагають від німецької сторони скасувати депортацію, штрафні санкції, компенсувати моральні збитки і, про що затримані наголошували неодноразово, вибачилися за свої дії. Про це 26 травня вони повідомили під час прес-конференції у Львові.

Як розповів під час прес-конференції керівник ініціативної групи людей, які їхали з офіційної роботи з Іспанії 26 травня минулого року, Василь Вовчанський, їх історія розпочалась з того

Рік знущань над заробітчанами

Пригадую, в  фольклорі був такий анекдот: “Іван просить у шинкаря рубль позичити, обіцяючи через місяць повернути вдвічі більше. В залогу залишає сокиру. Вже коли Іван збирається йти, шинкар говорить:
– Почекай, я щось придумав. Адже через місяць тобі важко буде повернути зразу два рублі. Може ти половину заплатиш зараз?

Іван погоджується, платить рубль, йде додому і думає:

– Дивно! Рубля немає, сокири теж, один рубль я ще винен, а саме головне, що все правильно!”

Саме як в цьому анекдоті склалася ситуація з нашими заробітчанами, що поїхали в Європу заробити рубля. Не довгого, а зовсім маленького, на хліб, на медикаменти. Позичили на поїздку і візи гроші, заробили там кілька сот Євро, а приїхали додому без нічого. На кордоні між Польщею і Німеччиною гроші від них як залогу відібрали. Приїхали додому і вже рік думають:

– Дивно! Вкладених грошей не повернули, нових теж не бачили, і ще повинні Європі і позичальникам повернути кілька сот Євро. І ніби все правильно!

Та цього разу заробітчани не залишилися “Іванами” і вирішили розібратися, що і до чого.

26 травня 2009 року виповнюється рік,

як десять українських заробітчан, що поверталися з сезонних робіт в Іспанії, були затримані прикордонною поліцією Німеччини за порушення правил перетину кордону.

Чи слід оподатковувати українських заробітчан, які нелегально працюють за кордоном?

Нова спроба сьогоднішнього Уряду замаскувати під турботою про українців – податкове наповнення бюджету
Чи слід оподатковувати українських заробітчан, які нелегально працюють за кордоном?

А чи має моральне і взагалі будь-яке право сьогоднішній Уряд говорити про будь-які оподаткування, якщо у свій час Уряд України порушив Конституцію, щодо прав на працю. Не забезпечивши працею, не надавши можливості людям на нормальне існування, вже не говорячи про нормальне життя. Сьогодні сотні наслідків морального збитку: розбиті сім’ї, діти українців – сироти і напівсироти при живих сьогодні батьках, з нелегальним статусом за кордоном. Люди, які самотужки поїхали за кордон, щоб забезпечити свої сім’ї, зустрілися з сотнями різних випробувань долі, приниженнями, рекетом, тоді уряд не переймався їхніми проблемами. Ці люди зароблені гроші, переправляли і переправляють в Україну – це інвестори, які не отримають жодних дивідентів. А чи не можна прирівняти Постанову від 5 березня 2009 р. N 236 , як рекет в законі сьогоднішнього “горе-Уряду”, це називається настав час ділитися

Питання не в тому, що кожна заробітчанська доля має закінчитися смертю

Питання всім

In До відома on Травень 21, 2009 at 8:49 am

20 травня 2009 року тіло  27 річної Інни Кузан було передано землі. Душа Інни зараз належить Богу. Нам належить пам’ятати про заробітчанську долю Інни, що привела її до смерті.

Інна залишила тут трирічну доньку Іринку, чоловіка Бориса, батьків Лесю і Петра Сирота, молодшу сестру, родину чоловіка, що стала для неї другою сім’єю. Залишила вона всіх нас, а сама пішла як попередження і застереження заробітчанського нещастя. Коли люди проводили в останню дорогу Інну Кузан, ніхто не посмів закинути злим словом про те, що сталося. Але кожен  в глибині серця розуміє, про що власне йдеться. Чому українська спільнота тане на очах?

Частина розкидана по світах, частина занедбана вдома. І там, і там рівень охорони здоров’я бажає бути кращим. Культура піклування про власне здоров’я має стати преорітетом не тільки державних структур, а для людей самих, перш за все. Хто потрапив закордон, може вже зрозумів, що тут діє принцип “пан, або пропав „. Як сам себе не врятуєш, не попіклуєшся про власне медичне страхування наперед, не сплачуватимеш щомісячну великі суми до страхових компаній, то ніхто про тебе піклуватися тут не буде. Такі  норми. А як пристанеш до відпрацьованої системи медичного страхування, то лікарі вже зобов’язані будуть належним чином попіклуватися про твоє здоров’я. За це їм платять гроші вже страхові компанії, кому ви довірили піклуватися про своє здорове майбутнє. В разі найгіршого, страхова каса попіклується, щоб ви отримали достатню фінансову підтримку  на оплату  складної операції чи обстеження.

Не всі країни Західної Європи мають добре відпрацьовану систему медичного захисту мігрантів чи людей без паперів. Німеччина, зокрема, була мало не єдиною країною, де без наявного посвідчення про легальний статус, неможна було отримати медичну допомогу, а лікарі зобов’язані були повідомляти поліцію про надходження нелегального хворого. Зараз ситуація міняється. Під тиском громадянського суспільства нещодавно почав діяти новий закон, який не примушує лікарів “здавати „ нелегальних хворих поліції. Крім того, дискутується надання нелегалам спеціального анонімного листка хворого, згідно якого хворі без відповідних паперів зможуть звертатися до лікарів.

Українській громаді Німеччини, зокрема, ще треба попрацювати, щоб налагодити  відповідну організаційну структуру, що надаватиме відповідну інформаційну допомогу заробітчанам чи мігрантам, що потрапляють  в біду. Для цього доведеться вкоротити шаровари і засучити рукава вишиванок, щоб взятися за  дійсну роботу. Потрібні спонсори для того, щоб така структура запрацювала. Для цього доведеться перевести стрілки і перестати дискутувати, хто в діаспорі головний і хто ким має керувати, а сконцентруватись на проблемах наших  людей, що потрапили в біду закордоном, бо вони недобре орієнтуються в тутешніх умовах, мають проблеми з мовою, оформленням паперів та інших формальностей. Вони продовжують тут жити, їх життєві потреби не міняються, хоча вони самі собі їх поміняли, вкоротили, а цим вкорочують своє життя.

Допомога українців-діаспорян одні одним і приїжджим українцям завжди була на порядку денному всіх міграційних хвиль українців. Після війни на терені Німеччини існувало Центральне Представництво Українців Німеччини і Українська медично-харитативна група. Зараз ці організації занепали. На зміну їм не прийшла жодна подібного змісту організація, яка б моніторувала положення українців в Німеччині. Поки все залишається на рівні індивідуального харитативного активізму окремих особистостей. Чомусь розглядається  потреба в даховій організація для керівної функції, а не допоміжної роботи тим, хто вже допомагає українцям. І знову ж таки йде передвиборна компанія лідерів і їх організацій, а не боротьба за те, де знайти ресурси для відповідної роботи.

Заробітчани, що перенесли біду, як і в Інниному фатальному випадку, залишають після себе дітей і родини. Хто піклуватиметься про них?

Борис має піднімати на ноги їх з Інною спільну дитину. Як батькові справитися з цим одному? Знову стати на заробітчанську стежку? Знову залишати дитину з іншими людьми? Борисові батьки попередили, що вже ніколи не пустять його на заробітки.

А чи є соціально захищеним  українець вдома?

Коли він таким стане, заростуть травою заробітчанські стежки, що часто стають дорогою на той світ. Але питання не в тому, що кожна заробітчанська доля має закінчитися смертю. Питання в тому, чому вона має закінчитися саме  так? Питання всім.

Більше про це на

Так розпорядився Господь…

Діаспора соціальна. Частина третя

Українська Медично-Харитативна Служба