Лихо заробітчан. Частина 4. Amnesty International.

– 18 червня 2008 з’являється англійска версія тексту статті: “Third–Rate People”. Це можливість донести інформацію про інциндент з заробітчанами для аборигенів зрозумілою для них мовою.Цей варіант розповсюджується в електронному варіанті серед місцевих журналістів, активістів і організацій (німецьких і діаспорських)

Лихо заробітчан. Частина 3. Хроніка заробітчанина.

Життя людське в Україні як бог дасть. Попав в струмінь, тебе несе. Не попав – винесе. Василь Вовчанський зажди гідно тримає людське обличчя: і коли несе, і коли виносить. Молодий чоловік, “бойко з крові і кості», як сам себе називає, не здається, хоч життя випробовує його не на жарт. Був учасником помаранчевої революції, брав активну участь в політичному житті району та села.

Лихо заробітчан. Частина 2. Віза

Все почалося з візи. Ніби звичайної шангенської, яку видають тисячам. Вона має магічний зелено-малахітовий або доларовий магнетизм в собі. Щось на зразок дуже цінної валюти. Долар теж колись давав відчуття особливе, коли мав свою ціну, навіяну політикою американської експансії в світі. Шангенська віза ще має дочекатися свого падіння на відміну від долара. А поки вона є. Вона цінується як щасливий квиток, що дістається не всім.

Хроніка з Берліна. Частина 1. Хроніка з Берліна.

– Десятеро українських заробітчан були затримані на польсько-німецькому кордоні з звинуваченням у нелегальному транзиті по німецькій території. Над ними знущаються, поводяться несправедливо і врешті-решт видворяють з країни шляхом депортації. Це сталося 27 травня 2008 року.

Лихо заробітчан. Вступ.

Ця історія про лихо українських заробітчан, що спіткало їх по дорозi з Іспаніі додому. Це було мале випадкове лихо, що потягнуло за собою цілий ланцюг лих. Одне лихо – жити в час глобалізаційного лихоліття. Пошук засобів до існування і виживання є вже не просто явищем сьогодення. Це є дійсно лихом. Конкуренція з тими, хто вже схопив більший шматок і не хоче ділитися, ускладнує ситуацію. Робота там, де ти не живеш – ще гірше лихо.

Я ніколи не думала, що таке станеться зі мною в Німеччині…

Целендорф – це район Берліну, відомий як тихе затишне місце. Тут як правило живуть соціально влаштовані бюргери. Гарні особняки. Милі люди. Приємна оазна атмосфера. Тут і знайла помешкання родина з України. Чоловік – науковець. Завдяки успіхам в науковій кар’єрі, німецький інститут залишає його на постійну роботу в Берліні, за чим слідує постійне місце проживання в Німеччині. Сім’я, дружина і дитина, теж в Берліні. Все як в має бути, легально і законно. Ніби мрія української сім’ї на влаштоване стабільне життя здійснюється на очах. І тут раптово сльози, розчарування, почуття безпомічності і незахищенності.