Ярина Боренько
Бачення Європи як фортеці особливо притаманне європейській міграційній політиці. Після хвилі терору європейці хочуть почуватися захищеними від мігрантів, насильства, соціальних вибухів, контрабанди і напливу неякісних товарів. Звідси зростаюча популярність правих, які ратують за зменшення кількості іммігрантів. Після розширення Шенгенської зони Україна стає зовнішнім оборонним валом фортеці Європи. Нелегальна міграція торкатиметься нас дедалі відчутніше, тут осідатиме дедалі більше тих, кого ми не бажаємо бачити так само, як Європа не бажає бачити нас. Європейці враховують факт, що фортеця поки що має багато дірок. При посиленій охороні морських кордонів на півдні багато нелегалів спробують дістатися Європи через Балкани та Східну Європу – це добре усвідомлюють європейські політики. А природа української політики така, що багато питань застануть нас зненацька. Принаймні, серйозних політичних дискусій з приводу міграційної політики у нас не було і поки що не передбачається. Але пробувати треба. Тим разом про Канари. Шлях на острови У радянські часи про Канари співали «Веселые ребята»: за радянською версією на островах все начебто потопало в квітах (звідки така бурхлива рослинність на ґрунтах вулканічного походження?). Банани, сонце і пальми були мріями про своєрідний рай. Сьогодні імпортовані з Канарських островів банани – не екзотика. І світ став ніби меншим. Точніше, меншою стала кількість бар’єрів, які треба здолати, щоб потрапити на оті Канари, але цей один-єдиний бар’єр є кордоном “Фортеці Європи”. Канарці – європейці, які мешкають в Африці і мають латиноамериканське серце. Це важливий міжкультурний аспект, що дозволяє зберігати тишу і спокій у ситуаціях, коли за інших умов уже мав би назріти соціальний вибух. Усі канарці – мігранти, або ж їхні нащадки. Це місце зустрічі країн і культур, і це вічно транзитні острови, що й закріплено в географічних назвах. А ще тут є туристи, завдяки яким багато хто після заробітків в Америці повернувся і далі повертається назад на Канари. Зараз канарців налічується близько двох мільйонів, а туристів тут за рік буває до двадцяти мільйонів. А ще Канари – один із найпопулярніших шляхів нелегальної міграції в Європу. Саморобні плоти і човни вирушають від берегів Західної Сахари. За тиждень кількість мігрантів може досягнути семи сотень. При спокійній погоді подорож триває три-чотири дні, якщо ж океан налаштований вороже – човни пливуть і десять днів. Це – кінець і початок Шенгенської зони. Тут немає сухопутних кордонів, тому усі врегулювання і спроби спинити нелегальну імміграцію виглядають дещо по-іншому, можна сказати, більш наочно. Кількість нелегалів у 2006 році становила понад тридцять тисяч осіб, і цей рік був кризовим для Іспанії. Від 2005 року нелегальна міграція зростає астрономічними темпами. Одним із засобів стримування потоків нелегальної імміграції ЄУ вважає ефективний інструмент політики добросусідства. У Марокко канарці будують готелі, відкривають школи готельного бізнесу, коротше, як висловився один із чиновників: «Ми будуємо їм нову країну». Основна мета технічної допомоги – зробити так, щоб африканці могли розвиватися і гідно мешкати на батьківщині, не маючи потреби емігрувати до Європи. Серед пустельних краєвидів Сахари можна побачити школу, збудовану за кошти ЄС, в якій діти на дерев’яних дощечках вчаться записувати свої перші слова, – з зошитами тут проблема. На адресу ЄС дедалі частіше лунають звинувачення, мовляв, вона будує навколо себе “залізну завісу”. З боку Африки слово “залізна” більш доречне, адже поки на східному кордоні під виглядом полегшення системи видачі віз посилюють контроль над легальними мігрантами, з Африкою поводяться суворо і безапеляційно, щоправда, не надто успішно. Кордон тріщить по швах – закриваючи одну нелегальну дірку, європейські політики вже повинні думати, що робити з наступною. Мігранти Прогулюючись солоним узбережжям Атлантики, туристи можуть побачити виснажених кількаденною морською мандрівкою африканців, які злякано сидять на березі і чекають, поки їх розпакують автобусами і повезуть у суди та центри прийому біженців. Серед туристів тут переважають пенсіонери, і на все це вони дивляться спокійно, з висоти прожитого життя, мабуть не надто вникаючи, де вони і що діється, окрім того, що навколо пальми, сонце і банани. Натомість місцеві мешканці, коли бачать дерев‘яний човен із кількома десятками нелегалів, телефонують у Червоний Хрест, який організовує зустріч. Насамперед прибульців лікують, далі – шукають знайомих, до яких вони хочуть поїхати, або передають у табір для біженців, з якого вони можуть потрапити туди, звідки приїхали. Лікування – це справді перше, чого потребують ці люди. Окрім загального виснаження і голоду, від постійного перебування на сонці в солоному океані на шкірі з’являються виразки, є випадки, коли доходить до ампутацій. Ці люди шукають явно не бананів і не сонця – у них і вдома цього вистачає. У 2005-му кількість нелегальних мігрантів, які добралися до Канарських островів, зросла втричі і сягнула 11 000 живих і 3 000 загиблих під час мандрівки. Наступного року йдеться уже про 31 863 нелегальних мігрантів, які досягнули берегів Канар, і ця цифра утримується й надалі приблизно на тій же ж позначці. Африка жене у дорогу масу виснажених безробітних неосвічених африканців, які шукають в Європі порятунку від зубожіння вдома. Ба більше – багатьох із них після депортації чекає якщо не голодна смерть, то ув’язнення. Діти є однією з найболючіших проблем міграції – їх чимало прибуває в надії знайти роботу. Певній частині надають статус біженців, і вони починають ходити до школи та отримують соціальну опіку, з рештою ситуація не визначена – вони перебувають у спеціальних центрах для нелегальних мігрантів. У тому ж 2006-му, коли Канари не були готові до величезної кількості мігрантів, а кількість осіб у таборах біженців удвічі перевищувала кількість місць, нелегали бунтували проти депортації. Тоді іспанці попросили допомоги ЄС в охороні морського кордону. На допомогу канарським урядовцям прийшли кораблі й літаки з інших країн ЄС, – перед тим іспанці довго нарікали на те, що повинні самі боротися з напливом нелегальних мігрантів. Влітку кризового для Іспанії, зокрема для Канар, 2006 року ЄС посилив охорону морських кордонів для стримування нелегальної міграції з Марокко до бананово-томатно-туристичних островів і через Гібралтар. У забезпеченні управління морським кордоном ЄС брала участь створена у 2005 році агенція ЄС з управління зовнішніми кордонами Фронтекс. Саме тут кувався досвід країн-членів ЄС в охороні спільного кордону. З південного узбережжя Марокко відправні пункти повністю перемістилися до Мавританії та Сенегалу. Наявність радарного контролю і патрулів зумовила трагедію, яка трапилася наприкінці 2006-го року біля узбережжя Сенегалу, – нелегали, намагаючись обійти водний патруль і через шторм мандрували водою майже місяць. Відтак загинуло близько 100 осіб, лише два десятки вціліли. У той сам час ЄС визначився, що регулюватиме міграцію з Африки, скеровуючи її на потреби ринку праці, а Іспанія домовилася з Сенегалом про контингент мігрантів в 4.000 осіб, які працюватимуть на іспанських підприємствах за спеціальностями, на які є попит в Іспанії. Залізна “завіса” На причалі та пляжі можна побачити африканців у настромлених на очі картузах, які вправляються в знанні базових німецьких слів, намагаючись звабити якусь із численних німецьких туристок і таким чином пробити собі персональне вікно в Європу. У той час, як ми вперто орієнтуємося на візи, африканці – на саморобні дерев‘яні човни. Ми сподіваємося, що станемо колись членами ЄС, африканці після відхилення у 1988 році заявки на членство в ЄС від Марокко знають, що цього ніколи не станеться. Під час своєї передвиборчої кампанії тоді ще майбутній президент Франції Ніколя Саркозі запропонував створити Середземноморський Союз, до якого б мали увійти як країни-члени ЄС, так і прикордонні південні країни. Це мало б стати «розумною альтернативою» вступові Туреччини до ЄС. Французький лідер є противником її членства в ЄС, натомість пропонує новий союз 16 країн Південної Європи, північної Африки та Середнього Сходу. Барселонський процес, який розпочався у 1995 році, на думку багатьох аналітиків не дав відчутних результатів. Проте Німеччина наголосила, що будь-яка ідея не може змагатися з Європейським Союзом. Окрім тези про Середземноморський Союз Саркозі у своїй передвиборчій програмі чітко зазначив, що Франція під його керівництвом заперечуватиме проти членства Туреччини в ЄС. Французький лідер, відомий своїм негативним ставленням до африканських мігрантів, починає вибудовувати власне бачення стримування міграції. Його підтримали однодумці з Іспанії, Греції та Італії, а також розвинених країн Середземномор‘я – Марокко, Тунісу й Ізраїлю. Туреччина, яка вже багато років намагається вступити в ЄС, звичайно ж відкинула цю ідею, вбачаючи в ній небезпеку для перспективи свого членства. Саркозі не єдиний з європейських політиків, які прагнуть стримати міграцію і розширення на мусульманську Туреччину. Іспанія виступає його союзником у стримуванні нелегалів, які, до того ж, часто прагнуть переселитися до Франції, оскільки багато з них походять із франкомовних країн. Ба більше, канарського каналу міграції побоюється також Велика Британія. Коли ЄС посилив контроль у марокканських і сенегальських територіальних водах, шляхи міграції почали зсуватися на південь, в англомовну Африку, відтак зростає тенденція до збільшення кількості нелегалів, які захочуть обрати кінцевим пунктом саме Британію.
джерело: http://zgroup.com.ua
No Comments Yet
No comments yet.
Comments RSS TrackBack Identifier URI
Leave a comment
